Ставка Гітлера Вервольф (нім. Wehrwolf —) розміщалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.

Будівництво ставки Гітлера «Вервольф» у 8-ми кілометрах на північ від Вінниці велося з грудня 1941 року по червень 1942 в умовах повної секретності. Перша черга була здана в експлуатацію у квітні 1942.

Історичні джерела свідчать, що в будівництві брали участь німецькі фірми-підрядчики, які зводили головні секретні роботи, вільнонаймані громадяни європейських країн — з Німеччини, Польщі, Голландії, а військовополонені Червоної Армії і місцеве населення були задіяні на роботах зі спорудження котлованів, видобутку граніту в кар’єрах поза центральною зоною. На об’єкті працювало понад 10 тисяч радянських військових.
Поряд із «Вервольфом» розташовувалась ставка командувача Люфтваффе, рейхсмаршала Герінга «Штайнбрух» (нім. Каменеломня). Вона розміщувалась за 30 км на північ від Вінниці біля с. Черепашинці. На виїзді з Житомира будувалася ставка рейхсфюрера СС, міністра внутрішніх справ Гіммлера «Гегевальд» (нім. Заповідний ліс). Вона була призначена також для рейхсміністра Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа.

«Вервольф» фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера «Вольфшанце» в Східній Прусії. Зовнішньо ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складала 81 будівля. Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев’яними дахами. З північного боку під лісом — електростанція. Поблизу — дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв’язок із Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою — посадочна смуга для літаків. Підземна частина — 3 залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера масивної конструкції: товщина стін 2,5 м, перекриття — 4,5 м. Водопостачання та енергопостачання ставки здійснювалося за допомогою двох 120-метрових артезіанських свердловин і електростанції.

Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі. Навколо — 36 спостережних веж. Уздовж залізниці Калинівка — Вінниця постійно курсував панцерник. У лісі і по дорозі кожні 200 м — таємні спецзастави. І, зрозуміло, особливий режим. Був проведений перепис місцевого населення, видані спецперепустки, введена комендантська година. Безпосередньо ставку охороняла спецчастина дивізії «Велика Німеччина», що мала назву «Батальйон супроводження фюрера».

Кожен із 13-ти секторів оточений мінними полями, 2-метровою огорожею з колючого дроту та лінією високої напруги. Понад 80 житлових i службових приміщень тільки частково розташувалися на поверхні (в тому числі — особистий будиночок Гітлера та мармуровий басейн, де він купався разом з Євою Браун). А під землею містилося аж 7 поверхів, причому стіни герметичних приміщень були завтовшки 5 м, а перекриття — 8 м, все це оснащене унікальними дренажними, повітро-фільтраційними системами та автономним енергозабезпеченням! Тут були величезні продуктосховища, воду видобували з артезіанських джерел. Одним словом, «Вервольф» міг спокійно витримати наземний ядерний вибух, протягом десятиліть забезпечуючи роботу в автономних умовах не однієї сотні осіб.
Адольф Гітлер приїжджав у ставку «Вервольф» двічі — з 16 липня по 29 вересня 1942 року і з 19 лютого по 8 березня 1943 року. Крім Гітлера на ставці працювала і вся верхівка третього рейху — заступник фюрера по партії і його особистий секретар Мартин Борман, рейхсфюрер Генріх Гіммлер, рейхсмаршал Герман Герінг та інші. Деякий час тут дислокувався генеральний штаб збройних сил на чолі з фельдмаршалом Кейтелем і генерал-полковником Йодлем, а також був розквартирований і штаб Південного фронту, яким керував фельдмаршал Еріх фон Манштейн.